logo_misto

Поспєлов: Бути воротарем — це моє рішення

Багато разів портал «РIО Бердичiв» розповідал про успішні виступи у складі ФК «Маріуполь» бердичівського півзахисника Владислава Вакули. Також у складі маріупольської команди грає ще один бердичівський футболіст, талановитий воротар Артем Поспєлов. З Артемом ми поспілкувалися про його життєвий шлях у футболі, а також поговорили про те, як він потрапив із Бердичева в академію ФК «Шахтар» (Донецьк).

— Артем, розкажи, будь ласка, про себе та як ти взагалі потрапив у футбол?

— Сам я народився у Бердичеві, там же і жив до 13-ти років поки не поїхав до Донецька. У самій звичайній родині: мама у мене була перукарем, а тато просто брався за будь-яку роботу, де добре платили. У футбол я потрапив у 7 років, хоча до цього встиг якийсь час навіть позайматися танцями і боксом. Без діла я ніколи не сидів. Але, при цьому, завжди хотів і просив, щоб мене віддали на футбол. Так і зробили, чекали просто, коли почнеться набір для мого року народження. Як мені потім розповідали батьки, м’яч був моєю улюбленою іграшкою, практично з того моменту, як тільки почав ходити. Ось тоді все і почалося.

— Твій перший тренер? Про першого тренера?

— Моїм першим тренером був Сергій Леонідович Копитко. Дуже хороша людина і тренер, я йому багато чим завдячую. Особливо вдячний за те, що саме він наполягав на тому, щоб мама не боялася мене відпускати у Донецьк. Думаю, що це він заклав перші основи мого футбольного характеру. І, в цілому, він дуже вплинув на мої погляди. Без нього я не пішов би цією дорогою.

— Воротар. Це твоє рішення чи рішення тренера?

Ні, це було чисто моїм рішенням. І я ніколи не забуду історію того, як це все сталося. На одному з перших моїх тренувань я вирішив стати у ворота, і протягом всієї гри рахунок був 0:0. Я щось там відбивав, і мені це дуже подобалося. А в самому кінці гри вирішив піти побігати у поле. У підсумку, ми пропустили м’яч і програли 0:1. Ось тоді, у той момент, я чітко пам’ятаю, як подумав, що якби я залишився в воротах, то ми точно не програли б. І у той день, я впевнений, що народилося моє бажання грати у воротах і допомагати команді, виручати її.

— Чи пам’ятаєш ти свою першу нагороду? І який турнір тобі найбільше запам’ятався?

— Перша моя пам’ятна нагорода була на турнірі у Вінниці. Точно не пам’ятаю скільки мені на той час було років, десь 9-10. Тоді перший раз отримав нагороду, як кращий воротар турніру. Емоції були позамежні, тоді ще сильніше розгорілася любов до футболу.

А турнірів було багато хороших, які можна згадати. Але напевно, найбільше запам’яталася Всесвітня Універсіада у 2019 році в Італії, куди я поїхав зі студентською збірною України. Це взагалі один з найкращих та найяскравіших спогадів у моєму житті. Одна тільки церемонія відкриття чого коштувала, це я точно буду згадувати все життя.

— Як ти потрапив до академії «Шахтаря»?

Так само, як і більшість. Так вийшло, що в нашому місті жив селекціонер «Шахтаря». І одного разу він поїхав з нами на турнір. Напевно тоді я непогано себе проявив і він мене запримітив. Пізніше, десь через місяць-два, був ще один турнір, куди він уже запросив ще двох селекціонерів, які стояли вище нього. Не пам’ятаю, як тоді себе проявив, але видно, що сподобався і через якийсь час мене запросили на перегляд до Донецька. А там уже зібрали цілу команду таких же хлопців мого року народження з усієї країни. Нас було чоловік 14-16. «Шахтар» раніше завжди так робив, свого роду міні-турнір, грала їх команда, філія і команда переглядових. Ось так ми зіграли цей турнір і роз’їхалися по домівках. Минуло десь місяці два, час минав, і я вже особливо ні на що не розраховував. Але потім подзвонили мамі, і сказали, що буде ще один перегляд. Ось так ще раз запросили мене і хлопця з Житомира. Там я був два тижні, тренувався, була гра товариська. І потім повернувся додому. Наскільки пам’ятаю, це все було в листопаді.

І практично одразу після Нового року знову зателефонували мамі і сказали, що мене взяли. Дуже пам’ятаю той дзвінок і її радість. У мене ж особливої ??радості не було, тому що ще не розумів, куди їду, і що таке справжній футбол. Але коли приїхав, зрозумів, що потрапив на якусь іншу планету.

— Ти пройшов багато рівнів академії до дубля, але не потрапив до основи. Чому так сталося і що на твою думку завадило це зробити?

— У нас завжди була хороша конкуренція, і дуже важко було пробитися в першу команду, тим більше воротареві. Тоді не було так, як зараз, молодих практично не підпускали. Та й я був на той момент зовсім не готовий. Після академії півроку провів в Ю19, а другі півроку — у дублі. Але просто тренувався … багато тренувався, при чому на той момент за обидві команди. Коли у дубля вихідний, відправляли до Ю19, якщо тільки і до них не було вихідного. Це дало свої плоди, трохи підріс фізично і у футбольному плані. Після цього повернули назад в Ю19, там півроку грав, а взимку після зборів керівництво вирішило зробити ставку на хлопців молодше. А більшість хлопців мого віку, і я в тому числі, їм були не потрібні. Ось тоді клуб нам запропонував два варіанти: «Арсенал» Київ або «Маріуполь». Ну або самим шукати подальше продовження кар’єри. Так, як нас всіх пов’язували контракти, я обрав «Арсенал». І залишився дуже задоволений цим, це дуже змінило мене у футбольному та життєвому планах.

— Як виник варіант з «Маріуполем»?

В «Арсеналі» пограв півроку за Ю19 і запросили до «Маріуполя». Хоча, коли закінчився чемпіонат, навіть не знав, що зі мною буде. Тому що контракт був із «Шахтарем», а куди їхати і що робити — не розумів. Приїхав сюди, і ось так тут уже закінчується мій третій сезон.

— Тривалий час ти грав у «Маріуполі» з Владиславом Вакулою. Зараз він у «Шахтарі», ти у «Маріуполі». Чи підтримуєте відносини і чи підтримували один одного, коли грали в одній команді?

— Так, але не скажу, що прямо так стабільно спілкуємося. Відносини хороші, так як ще в самому дитинстві спілкувалися і разом грали. Потім, коли роз’їхалися, то перестали спілкуватися, тільки кілька разів один проти одного грали. А коли вже зустрілися в «Маріуполі», почали знову спілкуватися, перший сезон на базі навіть проживали в одній кімнаті. На рахунок підтримки, то так, це однозначно було тут, якщо якісь моменти були, то намагалися допомагати один одному. Я завжди його підтримував, і зараз вірю, що у нього все вийде.

— Коли приїздиш на канікули до рідного Бердичева, чим займаєшся, можливо, є улюблені місця та чи є хобі поза футболом у тебе?

— Останнім часом у відпустці не так вже й багато часу проводжу вдома, наприклад, останні два рази більше часу у Києві був. Хочу зараз частіше бувати у Львові, мені там дуже подобається. Тим більше є до кого їхати, там теж є наші хлопці Задерейко і Сільченко, у нас хороші відносини. А так, то вдома, особливо нічого не змінюється, продовжую тренуватися. У плані хобі багато є того, що захоплює, але найбільше подобається читати і гуляти, люблю хороший чай і каву. Це не змінюється незалежно від того, де я перебуваю. Природньо, коли вдома, то намагаюся приділити більше уваги близьким і провести з ними більше часу.

— Твій кумир у футболі та у якій команді хотів би грати Артем Поспелов поза межами України?

— Не скажу, що є певний кумир. У мене це, скоріше, збірний образ. Є немало воротарів, які подобаються, тож намагаюся від кожного взяти щось для себе. Але скажу, що за стилем гри мені дуже подобаються Тер Штеген, Аліссон і Облак. Так само немає і певної команди, у якій я хотів би грати. Але є мета і мрія грати в Англії, цей чемпіонат мені найбільше подобається, що пішло ще з дитинства. І вважаю, що на даний момент — це найсильніший чемпіонат в світі.

Пресс-центр ФК «Мариуполь» по материалам «РIО Бердичiв»