Інтерв’ю Футбол 24 з Максимом Чехом, який ставав чемпіоном світу зі збірною України, а нині торує шлях в основу Шахтаря через Маріуполь.

23-річний півзахисник вже третій сезон проводить на берегах Азовського моря, де є важливим гравцем в обоймі Остапа Маркевича. Він належить Шахтарю, в академію якого потрапив за іронією долі.

А ще Максим став одним із ковалів тріумфу молодіжної збірної України U-20 на Чемпіонаті світу 2019 року. Хавбек відіграв 4 поспіль матчі Мундіалю в основі, а на фінал вийшов з лави запасних. В інтерв’ю Футбол 24 Чех розповів, як втратив пам’ять на один день, з ким порівнює Олександра Петракова, який Остап Маркевич на тренуваннях і які у нього цілі на майбутнє.

– Маріуполь повертається до роботи, а далі збори в Туреччині. Після свят, дня народження (3 січня) і відпочинку є настрій працювати?

– Так, звісно. Я через це вже їжджу на тренування, займаюсь. Хлопці теж тренуються, вдома вже набридло сидіти. Але це все індивідуальні тренування.

– Далі точно буде непросто, зважаючи на результати Маріуполя: лише 2 перемоги, 2 нічиї. Чому так сталось?

– Важко відповісти, чому така ситуація. Були ігри, де ми справді показували непоганий футбол, як я вважаю, але десь не щастило. Думаю, зараз треба провести добре зимові збори і результат прийде. Гра є, а ось результатів нема.

– «Думаю, Маріуполь зможе поборотись за медалі УПЛ в 2021-му», – сказав ти рік тому. В який момент щось пішло не так?

– (Сміється) Не знаю, був такий настрій, але як бачиш… Не все завжди так, як ми хочемо. Не треба опускати руки, зараз ще ж є друге коло. Будемо боротись.

– Гра місцями була непоганою, але аж 14 поразок цього сезону. Яка найприкріша?

– Гадаю, гра з Металістом 1925 вдома (поразка 1:2 – прим.). Перші забили, мали чимало моментів, суддя пенальті не поставив. Знову ж таки, не вперше арбітри не на нашу користь свистять. А потім як Марлісон майже з центра поля пробив у дев’ятку. І гол на останніх секундах. Це прикро. За грою, за моментами повністю переграли. Та навіть не нічия.

– Остап Маркевич вбачає проблему Маріуполя в незіграності і молодому віці більшості гравців.

– Це проблема. В нас багато молодих. У кожній команді є досвідчені гравці, по 3-4, а в нас їх мало. Думаю, досвідчені нам би не завадили у ситуації, коли треба рятуватись. Однією молоддю складно витягувати все. Подивимось, може будуть трансфери, поки нічого не знаю.

– Вам банально потрібен час і все повинне стати на свої місця?

– Думаю, треба просто добре на зборах себе показати і результат прийде. Щиро сподіваюсь на це.

– Ти працював з Олександром Бабичем, зараз – з Остапом Маркевичем.

– При Бабичі ми грали за іншою тактикою – у 5 оборонців. Зараз – в 4, трохи по-іншому. І там, і тут намагаємось грати у футбол, не бити просто так м’яч. Просто за Бабича було багато досвідчених гравців, а зараз самі бачите ситуацію. Маркевичу складніше.

– Чимало молоді орендовано у Шахтаря, ти – теж не виняток. Йдуть розмови про ліміти. У таких випадках це добре чи ні?

– За це не знаю, добре чи не добре. Це не до мене.

– Повернімось до Маркевича. Остап Миронович нерідко критикував гравців, діставалось і Кащуку, і Кудрику. На тренуваннях він теж такий емоційний?

– Коли ми все робимо розхлябано, коли незібрані, то може трохи «напхати», щоб зібрались. Загалом, поводиться добре. А якщо «пихає», то це заслужено. Так і має бути. Часто спілкуємось індивідуально, іноді відео спеціальні робить, підказує, де зробив помилку.

– Цього сезону ти провів 11 матчів. Задоволений ігровим часом?

– Часом справді задоволений. Гра? Бувають хороші матчі, бувають не дуже. Треба працювати, є над чим.

– Маріуполю вдасться зберегти прописку в Прем’єр-лізі?

– Будемо все для цього роботи.

– Якщо не ви, то хто?

– (Усміхається) Не хочу говорити зараз про якісь команди.

– А які прогнози на чемпіонство: Динамо чи Шахтар?

– Думаю, що донеччани виграють цього року.

– Тепер хотів би повернутись в ранні роки. Ти народився і виріс у селі Красна Поляна на Донеччині, яким було твоє дитинство?

– Дитинство було без телефону, слава Богу. Збирались з хлопцями в дворі, ганяли футбол на стадіоні. Потім тато повіз на перегляд у сусіднє село, де був філіал Текстильника. Батько туди завжди возив на тренування.

– Ким були твої батьки? Тато теж цікавився футболом?

– Працювали вдома, займались господарством. Так, батько грав на область за район.

– Як з’явився варіант з Шахтарем?

– Грав за Текстильник, потім помітили «гірники», тато вже туди їздив, а пізніше, не пам’ятаю зі скількох років, почав жити на базі. Поїхав на перегляд, взяли, жив у Донецьку з раннього віку. Майже все дитинство було в Шахтарі.

– Наскільки чув, тебе дуже сильно здивували умови, які там були.

– Таких баз ще не бачив, як у Донецьку. Там просто все неймовірне.

– Окрім Шахтаря, варіантів не було?

– Я хотів туди. З Донецької області чи не кожен прагне потрапити в Шахтар.

– Який момент з дитячого чи юнацького футболу найбільш пам’ятний для тебе?

– Треба подумати (Усміхається). Коли виступав ще за Текстильник. Грали проти Шахтаря, команда була на рік була молодшою за нас. Ми виграли у них 8:1, я три м’ячі їм забив. Якраз після цього матчу на мене «гірники» звернули увагу і забрали.

– Далі були чемпіонства з донеччанами U-14 і U-15 і дебют проти ПСЖ в юнацькій ЛЧ. Але ще був момент, коли ти втратив пам’ять на день. Як це сталось?

– Це було, мабуть, у команді U-16 чи U-17, півфінал з Динамо. Боролись головою з Кирилом Дришлюком, він ліктем впав мені на голову. Я втратив пам’ять на день, не впізнавав нікого. Навіть батьків. Питав в автобусі, як ми зіграли. Мені відповідали, що 10:0 виграли, приколювались з мене. Потім дізнавався, що все ж програли 3:2, плакав. Дізнавався, що виграли – радів. Взагалі нічого не розумів. Страшно було. Наступного дня поїхав у лікарню, виписали якісь таблетки.

– Як батьки відреагували?

– Вони приїхали, спали зі мною в кімнаті в Ужгороді, злякались. Не кожен день дитина ж пам’ять втрачає.

– Це сталось до того, як Росія напала на Україну чи після?

– Мабуть, до початку війни.

– Коли росіяни вдерлись на територію України, де ти був? Як дізнався?

– Ми були в Донецьку на базі… Так, там були. Особливо не пам’ятаю цього, просили зберігати спокій, нам нічого не говорили.

– Як Донецьк покидали?

– Нас спершу відпустили усіх додому, ми понад місяць чекали. Потім сказали, що їдемо в Київ, в Щасливому зібрали всіх. Там жили в готелі, грали, тренувались. Десь до двох місяців. Довго чекали, не знали, що буде.

– Від Маріуполя до лінії розмежування трохи більше 20 кілометрів. Яка ситуація там?

– Тут нічого не чути, все спокійно. Люди звикли вже. Війна, на щастя, не зачепила нікого з моєї родини.

– Ти в оренді в Маріуполі до кінця поточного сезону. Що далі?

– Так, до літа. Далі будемо дивитись, не знаю, що буде. Спершу треба виправляти ситуацію тут, рятуватись, а потім вже думати про майбутнє.

– Не знайшов інформації доки в тебе контракт з Шахтарем.

– Ще багато (усміхається), до 2024 року. Поки там.

– Багато говорилось, писалось, що ти можеш стати наступником Степаненка в Шахтарі.

– Розмов з керівництвом клубу ще не було. Якщо з’явиться така можливість, то звісно ж. А для чого ми граємо у футбол?

– Минулого літа, окрім Маріуполя, чи були якісь варіанти, де продовжити кар’єру?

– Ні, нічого не було.

– Твій агент – Вадим Шаблій. Нещодавно Марк Мампассі, який виступав за Маріуполь і належав Шахтарю, під його опікою перейшов у російський Локомотив. Як ставишся до цього?

– На цю тему нічого не говоритиму, це їхні справи й рішення.

– А якби тобі запропонували, наважився б?

– Напевне, не поїхав би… Ні, ні. Не наважився б.

– Хочу поговорити і про Олександра Петракова. Ти з ним працював понад 3 роки. Зараз він очолив збірну і вивів у плей-офф. Як відреагував, коли дізнався про його призначення?

– Спершу здивувався, як і всі. Думаю, що він заслужив це своїми результатами. Нічого несподіваного.

– Є шанси пройти Шотландію, а потім Австрію чи Уельс?

– Жеребкування у нас хороше, шанси нормальні. Могло бути набагато гірше, треба проходити!

– Данило Бескоровайний розповів, що Олександр Петраков пообіцяв йому дати шанс зіграти в національній збірній за певних умов. Тобі Олександр Васильович щось таке говорив? Ви спілкувались після ЧС?

– Ні, після чемпіонату світу ми не говорили.

– Петраков – дуже емоційний тренер, принаймні, це можна побачити на бровці поля чи в спілкуванні з журналістами. Який він у повсякденному житті?

– Може добре пожартувати, розбавити атмосферу, може напхати, якщо заслужив. Нічого такого.

– Якось розповідав він, що напхав Супрязі, а той ледь не плакав.

– Не пам’ятаю такої історії, можливо, це було віч-на-віч. Він міг і при всіх (усміхається), це його не зупиняло, якщо щось не подобалось. Але так щоб напхати, то це коли поганий результат був, міг зайти у перерві матчу і роздати на горіхи.

– З ким із відомих тренерів міг би порівняти Олександра Петракова?

– Треба подумати… Нехай буде Клопп. Досить експресивний, харизматичний.

– «Майже вся команда трималася на Дришлюку й Чеху», – сказав Бондар, виділяючи гравців, без яких Україна б не виграла молодіжний ЧС. Хто на твою думку був провідним гравцем на тих змаганнях?

– Когось одного виділити складно, індивідуально дуже сильних футболістів не було. Ми завдяки командним діям, характеру і дисципліні виграли чемпіонат світу. Кожен в якомусь поєдинку допомагав, виручав і забивав.

– Чимало гравців загубились після тріумфу.

– Мабуть, справа у переході з дитячого футболу в дорослий. Взяти, наприклад, той самий чемпіонат світу й УПЛ. Це зовсім різні рівні, в Прем’єр-лізі є гравці, які більш досвідчені, пограли чимало, вміють все читати на футбольному полі.

– Ти якось говорив, що молоді не довіряють. Але зараз ситуація ніби змінилась.

– Так, йде омолодження. Для гравців це плюс, а для чемпіонату – не знаю. Не мені судити.

– Після перемоги на чемпіонаті світу ти сказав, що заради такого і варто жити. Які цілі зараз ставиш перед собою?

– Потрапити в хороший клуб у Європі або ж Україні. Є мрія взагалі грати в Шахтарі. До літа треба гарно попрацювати, сподіваюсь, що все буде гаразд.

Пресс-центр ФК «Мариуполь» по материалам Футбол 24